З моменту запуску Вищий антикорупційний суд ухвалив 352 вироки стосовно 501 особи. Попри сумарне призначення 976 років тюремного терміну, фактично за ґрати потрапили лише 83 підсудних — фактично кожен десятий. Водночас у 2025 році кількість угод про визнання вини сягнула половини від усіх проваджень, а частка умовних термінів уперше стала більшою за реальні.
Дані ВАКС демонструють суперечливу тенденцію. Судова інстанція активно збільшує обсяги роботи: якщо у 2019-му було оголошено лише два вироки, а у 2020-му — 22, то до 2025 року показник зріс майже до 90. Однак інтенсивність роботи не призвела до суворості санкцій. Показник реальних ув’язнень у 2025 році впав до 20% проти 24% у 2022-му. Умовне покарання стало домінантним — 41% проти 20% реальних строків.
Аналіз груп обвинувачених висвітлює певну послідовність у суворості рішень. Найчастіше до реальних термінів засуджують представників Феміди — у 18% випадків. Для правоохоронців цей показник становить 15%, а для державних службовців — приблизно кожен п’ятий вирок. Найменш вразливими виявилися народні депутати: серед засуджених парламентарів лише 7% отримали реальне позбавлення волі.
Вирішальним моментом для визначення покарання є не статус особи, а якість доказів. Коли детективи НАБУ документували передачу хабаря безпосередньо «на гарячому», суд значно охочіше призначає реальні терміни. У разі відсутності прямої фіксації суттєво підвищується ймовірність умовного засудження або укладення угоди.
Саме інститут угод про визнання вини став ключовим чинником останніх років. Їхня питома вага злетіла з 17% у 2021 році до майже 50% у 2025-му. Такі домовленості дозволяють фігурантам уникати колонії в обмін на виплату штрафів, суми яких іноді вимірюються сотнями мільйонів гривень. Юридично це оформлюється як компенсація завданих збитків, проте фактично це виглядає як шанс отримати свободу за гроші.
