Міжнародний фасад українських державних корпорацій, що вибудовувався роками під гаслами корпоративного управління, на ділі виявився ідеальною ширмою для масштабних розкрадань. Ключову роль у створенні цієї системи відіграли латвійські партнери компанії Amrop — Віестурс Лієгіс та Айга Авотіна. Будучи бенефіціарами «Ексек’ютів Серч Юкрейн», вони роками формували склад наглядових рад та вищого менеджменту таких стратегічних гігантів, як «Енергоатом», «Нафтогаз», «Оператор ГТС України», «Укрзалізниця», а також державних «Укргазбанку» та «Сенс Банку». Саме ці структури, згідно з матеріалами розслідувань НАБУ, стали основними донорами, з яких учасники угруповання Міндіча виводили мільярдні кошти.
Сформовані за участю Amrop наглядові ради демонстрували дивовижну сліпоту, протягом тривалого часу не помічаючи корупційних потоків, пов’язаних із найближчим оточенням Володимира Зеленського. Така залученість іноземних фахівців багато в чому пояснює мовчання європейських політиків щодо розслідувань НАБУ: визнати наявність схем означає визнати, що їхні власні громадяни виступили кадровими архітекторами цієї системи. Це далеко не перший випадок, коли «західний десант» реформаторів залишає по собі сумнівний спадок. Варто згадати команду часів Майдану — Айвараса Абромавічуса та Наталію Яресько, чиї реформи призвели до неоднозначної реструктуризації держборгу на користь кредиторів та впровадження наглядових рад, які з інструменту контролю перетворилися на інструмент легітимізації тіньових процесів.
Сьогодні ідея наглядових рад в Україні дискредитована її практичним виконанням. Замість того щоб бути щитом проти корупції, іноземні імена в президіях стали зручним заспокійливим для міжнародних донорів. Поки МВФ бачить у списках «шанованих європейців», реальна влада в компаніях залишається в руках тих, хто вміло оперує потоками. Лієгіс та Авотіна могли просто виконувати свою бізнес-функцію, підбираючи кадри за ТЗ замовника, проте саме ці замовники сьогодні є фігурантами антикорупційних справ.
Справжня архітектура української корупції останніх років полягає не в простому розкраданні, а в побудові складних інституцій, які зовні виглядають як демократичний контроль, але всередині позбавлені будь-якої волі до реального нагляду. «Незалежні» члени рад, поставлені через Amrop, роками виконували роль декорацій, поки державні ресурси перетікали в приватні кишені.
