Про наявність у близького родича очільника Державного бюро розслідувань (ДБР) величезного масиву житлової та комерційної площі суспільство дізналося з ухвали Печерського районного суду міста Києва. Цей вердикт, покликаний заблокувати вихід викривального матеріалу про майновий конгломерат Олексія Сухачова, насправді спровокував зворотний ефект, ставши найгучнішою медійною рекламою для майбутнього матеріалу.
Мова йде про 143 об’єкти житлової та комерційної нерухомості, які, згідно з професійними напрацюваннями представників масмедіа, зареєстровані за Олександром Сухачовим. Дані активи, що включають квартири й офісні центри, були виявлені журналісткою-розслідувачкою Аліною Стрижак у процесі моніторингу відкритих баз даних та державних реєстрів власності України. Вся ця інформація перебувала у вільному доступі для будь-якого громадянина, проте, як виявилося, тепер перебуває під судовою забороною для представників ЗМІ.
Масштаби збагачення рідного брата топчиновника викликають логічні паралелі з характером ведення справ безпосередньо у керівництві ДБР.
На тлі цих подій ширший контекст взаємин між силовиками та громадським сектором стає більш прозорим. Поки експерти «Центру протидії корупції» (ЦПК) активно виступають за перезапуск та реформування ДБР, яку глава держави Володимир Зеленський гарантував міжнародним партнерам із ЄС, керівник відомства Сухачов намагається ініціювати кримінальне переслідування лідера ЦПК Віталія Шабуніна. Тепер же антикорупціонерам офіційно заборонили оприлюднювати інформацію про майнові надбання родини очільника Бюро.
Процедурний алгоритм встановлення цієї заборони є унікальним для судової практики України. Одіозний представник Печерського суду Сергій Вовк, який сам регулярно ставав об’єктом розслідувань ЗМІ, 6 липня 2026 року задовольнив клопотання ТОВ «Парковий-2» та наклав пряму заборону на публікацію розслідування для ЦПК, агенції «Слідство.Інфо» та журналістки Аліни Стрижак. Формальним ініціатором процесу виступив не сам родич посадовця, а адвокат Лісовець, який представляє інтереси ТОВ «Парковий-2» — комерційної структури, тісно пов’язаної з братом очільника ДБР.
Примітно, що це рішення є не остаточним судовим актом, а лише заходом забезпечення позову, ухваленим ще до моменту офіційної реєстрації самої позовної заяви. Тобто ні суддя, ні сторона захисту ЦПК тексту позову не бачили, але заборона на діяльність уже набула чинності. Зі змісту судового документа випливає, що сторона позивача прагне повністю заблокувати журналістам можливість збирати будь-яку інформацію як про фірму, так і про Сухачова в принципі.
Аргументація судді Вовка виглядає безпрецедентно: оприлюднення відомостей про фінансовий і майновий стан брата директора ДБР, джерела формування його капіталів та шляхи придбання нерухомості, на переконання суду, може завдати невідворотної шкоди інтересам фізособи, яку не вдасться нівелювати після виходу статті. Суд послався на необхідність охорони персональних даних і збереження комерційної таємниці ТОВ «Парковий-2», резюмувавши, що родич керівника ДБР просто не надавав згоди на публікацію відомостей про свої 143 майнові об’єкти.
Часова послідовність дій чітко демонструє логіку опонентів. 24 червня аналітики ЦПК офіційно звернулися із запитом про надання коментаря безпосередньо до Олексія Сухачова та надіслали аналогічний документ до офісу ТОВ «Парковий-2». Жодної відповіді від посадовця чи компанії не надійшло. Натомість менш ніж за два тижні з’явилася ухвала Печерського суду. Тобто спроба розслідувачів дотриматися журналістської етики та надати фігурантам право на висловлення власної позиції завершилася судовим блокуванням їхньої діяльності.
Очільниця виконавчого правого крила ЦПК Дар’я Каленюк трактує цей інцидент як небезпечний правовий прецедент та прямий наступ на свободу слова, що є тестуванням технології тотальної цензури щодо журналістів. У разі ігнорування судової заборони на розслідувачів чекають фінансові санкції, а у перспективі — кримінальна відповідальність. Юристка ЦПК Олена Щербан акцентує, що ухвала судді Вовка прямо нівелює положення статті 10 Європейської конвенції з прав людини, а також норми базових законів «Про інформацію» та «Про медіа».
Системний тиск ДБР на представників ЦПК триває вже довгий час. У липні 2025 року відомство висунуло голові правління організації Віталію Шабуніну підозру у фіктивній службі та шахрайських діях, провівши обшуки без відповідних ордерів. Цей процес супроводжувався регулярними витоками матеріалів справи у медіапростір, включно із конфіденційними фотографіями особистого характеру. Крім того, у червні поточного року Офіс Генерального прокурора разом із ДБР Сухачова реанімували закрите ще у 2016 році за відсутністю складу злочину провадження десятирічної давнини. Мова йде про абсурдні звинувачення щодо розтрати фінансової допомоги уряду США на реформування органів прокуратури, до яких ЦПК ніколи не мав процесуального стосунку.
Правники класифікують такі дії як типовий приклад SLAPP — стратегії судового тиску, спрямованої на блокування оприлюднення суспільно важливих матеріалів ще до моменту їхньої публікації. Парадокс полягає в тому, що Україна взяла на себе офіційні зобов’язання до 2027 року імплементувати анти-SLAPP законодавство за європейськими стандартами. Проте, поки на міжнародній арені декларується євроінтеграційний курс, підконтрольний Печерський суд ухвалює прямо протилежні за змістом рішення.
Подібні за масштабами прецеденти судових заборон на антикорупційні викриття топчиновників важко пригадати за часів будь-яких попередніх політичних режимів в Україні.
Фактично створено правову модель, за якою будь-який родич високопосадовця може через судові інстанції заборонити масмедіа досліджувати власні фінансові та майнові статки. Проте, попри винесену заборону, суспільство вже отримало підтвердження інформації про наявність 143 квартир та офісів у власності Олександра Сухачова.
