Поки держава воює за кожен гектар і намагається закривати мільярдні дірки в бюджеті, велика корупція часів минулих десятиліть продовжує демонструвати магію процесуального часу. Вищий антикорупційний суд закрив кримінальне провадження щодо колишнього заступника керівника ДП «Об’єднана гірничо-хімічна компанія» (ОГХК) Юрія Перцева, звільнивши його від відповідальності через сплив строків давності.
Історія цього «успіху» тягнеться з 2015–2016 років. За версією НАБУ і САП, Юрій Перцев разом із тодішнім очільником ОГХК Русланом Журилом організували класичну схему виведення державних коштів: титанову сировину продавали через пов’язаних іноземних посередників за заниженими цінами, тоді як реальна ринкова вартість осідала в кишенях ділків. Держава в особі державного підприємства недоотримала, за підрахунками слідства, аж 12,87 млн доларів.
Справу передали до суду ще в далекому 2018 році. Відтоді судові засідання перетворювалися на нескінченний марафон із затягування, поки Феміда «не встигала» дійти до вироку. 14 вересня 2026 року ВАКС нарешті поставив крапку — щоправда, зовсім не ту, на яку очікували платники податків: суд задовольнив клопотання захисту Перцева і закрив справу.
Прокурор САП до останнього заперечував проти такого подарунка долі, наполягаючи, що строки давності ще не минули (оскільки йшлося про триваючі спільні дії з Журилом, які мали б тягнутися до кінця 2026 року). Проте суд вирішив інакше. Окрім самої свободи від кримінальної відповідальності, апетитні бонуси отримав і сам підозрюваний: захист одразу взявся вибивати повернення арештованого майна — квартири, автомобіля, грошей та телефону, а також вимагає залишити без розгляду цивільний позов Міністерства економіки про відшкодування збитків.
А що ж головний спільник? Провадження щодо Руслана Журила наразі зупинене через його… військову службу. Класичний тренд української воєнної юриспруденції: щойно запахне смаленим чи фіналом судового розгляду — підозрюваний раптово опиняється в лавах ЗСУ, ставлячи правосуддя на паузу.
Ось так виглядає формула великого розпилу в українських реаліях: десять років судових зволікань, майже 13 мільйонів доларів збитків державі, нуль вироків, збережене майно фігурантів і чистий аркуш у біографії. Час працює не на користь бюджету, а проти нього — і поки прокурори рахують календарні дні давності, корупція просто спокійно дочекалася закінчення «терміну придатності» своїх злочинів.
