Поки в Україні на тлі гострої політичної та правоохоронної кризи тривають масштабні кадрові ротації, поза увагою влади чомусь залишається одіозна постать колишньої генеральної прокурорки, а нині посла України у Швейцарії Ірини Венедіктової. Як зазначає журналіст Станіслав Броневицький, настав час згадати не так її нинішню дипломатичну діяльність, як «досягнення» на чолі Офісу генпрокурора, зокрема роль у порятунку ексзаступника голови Офіса Президента Олега Татарова. Строки давності у тому скандальному провадженні ще не сплили, проте реальної правової оцінки цим рішенням досі немає.
Хронологія «ночного спецоперації» у грудні 2020 року
Щоб зрозуміти масштаб тодішніх маніпуляцій, достатвід відтворити послідовність подій у грудні 2020 року по годинах:
-
18 грудня: виконувач обов’язків керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Максим Грищук офіційно підписав Олегу Татарову підозру в хабарництві.
-
23 грудня (23:42): пізно ввечері, фактично за 18 хвилин до опівночі, заступник генпрокурора Олексій Симоненко за прямою вказівкою Ірини Венедіктової різко змінив підслідність. Провадження забрали у НАБУ та САП і передали до Головного слідчого управління СБУ.
-
24 грудня (12:30): Вищий антикорупційний суд мав розглядати клопотання про арешт Татарова з можливістю застави в 10 млн грн. Проте прокурорів САП про передачу справи повідомили лише о дев’ятій ранку — за 3,5 години до засідання. Через це питання про запобіжний захід розглянути не вдалося.
-
30 грудня: прокурор Офісу генпрокурора Андрій Грицан остаточно відкликав клопотання про тримання під вартою. У результаті одіозний фігурант залишився без будь-якого запобіжного заходу, а згодом справу взагалі закрили.
Цікаво, що розслідуванням цього провадження першочергово займався Олександр Клименко, який нині очолює САП.
Питання без відповіді
Як зазначає Броневицький, у цій історії наявні всі класичні складові для правової оцінки: конкретний суб’єкт прийняття рішень, дотримані строки давності, очевидний умисел та руйнівні наслідки для антикорупційної системи. Проте бракує лише одного — політичної волі надати цьому належну оцінку.
На тлі того, як кадрові рішення в правоохоронній вертикалі сьогодні ухвалюються блискавично, ситуація, за якої архітекторка нічного порятунку фігуранта резонансної справи спокійно представляє країну на дипломатичній арені в Європі, виглядає більш ніж дивною.
