Українська судова система вкотре демонструє, що кадрові призначення у вищих інстанціях та ухвалення потрібних рішень вирішуються не за допомогою закону, а через кулуарні домовленості, телефонні дзвінки та «ручне управління» з Офісу Президента. Нові деталі з масштабних антикорупційних розслідувань викривають вражаючу кухню українського «правосуддя», де переплітаються інтереси одіозних забудовників, аграрних інвесторів, колишніх високопосадовців та одіозних служителів Феміди.
П’ятитомне досьє НАБУ: як домовлялися про суддів
Гучні факти стали відомі завдяки матеріалам 5-томного «Клопотання про застосування запобіжного заходу у кримінальному провадженні №52026000000000092 від 18.02.2026», розсекреченим у межах резонансних справ, де фігурують колишня заступниця керівника Офісу Президента та одіозний забудовник Максим Микитась. Серед масиву доказів особливе місце займає стенограма телефонної розмови між підприємцем Василем Астіоном та Максимом Микитасем від 17 лютого 2026 року, яка у протоколах НАБУ має промовисту назву: «Розмова Микитася М.В. з Астіоном В.М. щодо можливостей впливу на суддів різних місцевих судів».
Хто такий Василь Астіон? Улітку 2026 року НАБУ і САП офіційно повідомили про підозру колишньому депутатові Дніпропетровської обласної ради 7 скликання (2015–2019 рр.), співзасновнику групи компаній Dnipro Agro Group Василю Астіону. За версією слідства, лідери злочинної організації залучили його неформальні зв’язки у судовій системі для забезпечення ухвалення вигідних господарських рішень. Йому інкримінують участь у рейдерському захопленні двох підприємств із активами на 248 мільйонів гривень, а також легалізацію коштів, призначених для внесення застави за фігурантів інших гучних справ.
Анатомія «вгамування» судді: від телефонної розмови до указу Президента
Із перехопленої розмови випливає класична схема тиску на судову гілку влади. Астіон звітує Микитасю про те, як колишній заступник керівника Офісу Президента Андрій Смирнов попередньо домовився з головою Господарського суду Київської області Павлом Горбасенком. Мета домовленості полягала в тому, щоб змусити суддю того ж суду Сергія Наріжного ухвалити потрібне Астіону рішення.
Коли несступний суддя Наріжний заявив про свої прямі процесуальні обов’язки («я обязан… я буду ета дєлать»), у справу втрутився голова суду Павло Горбасенко. Йому поставили чітке завдання: «Паша, сматрі, ета вопрос контрольний, ти должен етава підар…са угаманіть». При цьому як аргументи використовувалися погрози щодо рішень комісії Міністерства юстиції, зняття арештів у Печерському суді та загального контролю з боку високих кабінетів.
Фінал цієї «роботи» Астіон описав із цинічною відвертістю: справу Наріжний мав відкласти на три тижні, а потім передати за підсудністю до Дніпра, де «все вирішується найзручнішим способом». Коли ж Микитась поцікавився, чи можна через цього ж суддю «вирівняти» його власні питання, Астіон відповів: «А мы сєйчас через Пашу отравнялі твоі вапроси».
«Відпустити» суддю до апеляції: ціна послуги
Ключовим моментом розмови стало прохання Астіона до Микитася: «Атпусті, пожалуста, атпусті». Під цим формулюванням ховалося прохання вплинути на керівництво Офісу Президента (зокрема через згадувану в матеріалах «дєвушку»), щоб та посприяла якнайшвидшому поданню документів на підписання указу Президента про призначення Павла Горбасенка суддею Північного апеляційного господарського суду.
Сам Микитась під час розмови переймався тим, звідки у владних кабінетах виникла його фамілія, на що Астіон відверто зізнався, що під час вирішення питань у суддів відкриктом заявляє, що «рулить через Офіс».
Збіг це чи ні, але рівно за тиждень після цієї розмови, 24 лютого 2026 року, Президент підписав указ №166/2026 про призначення Павла Горбасенка на посаду судді Північного апеляційного господарського суду. Тим часом звичайні судді роками чекають на подібні кадрові рішення Вищої ради правосуддя, тоді як зручні «виконавці» отримують підвищення блискавично.
