Українська політична сцена регулярно породжує персонажів, чиї статки кидають виклик здоровому глузду та законам економіки. Доки одні обранці скромно звітують про тисячі гривень заощаджень, хмельницький депутатський клан Кізлярів володіє криптоактивами на сотні мільйонів. Молодший представник династії може похвалитися найбільшим біткоїн-портфелем серед усіх українських посадовців, проте джерела цього багатства криються зовсім не в чесному підприємництві, а в масштабній мережі шахрайських кол-центрів і кримінальних «дах».
Криптодепутат із Хмельницького та його «золотий» біткоїн-портфель
У Хмельницькому довгий час функціонував сімейний тандем тезок — батька і сина Олександрів Олександровичів Кізлярів, які обиралися до місцевих рад від партії ВО «Батьківщина» (старший засідав у міськраді, молодший — у районній).
Проте у червні 2026 року міськрада достроково припинила повноваження Кізляра-старшого за його власною заявою. Причина такого кроку цілком зрозуміла: НАЗК провело перевірку його декларації та зафіксувало недостовірні відомості на астрономічну суму понад 38,8 млн грн. Намагання старшого Кізляра оскаржити цей висновок у Хмельницькому окружному адмінсуді закінчилося провалом — суд відмовив у відкритті провадження. Тим часом ветеран 90-х, який починав із ринків та ресторану «Мрія», намагається приховати статки, поки його син відкрито шикує.
Молодший Олександр Кізляр давно заслужив статус публічного «криптодепутата». За даними декларацій та відкритих джерел, він володіє найбільшим біткоїн-портфелем серед усіх українських посадовців: станом на літо 2026 року у нього налічувалося 100 BTC (що еквівалентно майже 278 млн грн) та 1000 ETH.
Звідки у звичайного провінційного депутата такі мільйони, які дозволяють йому вільно кататися за кордон під час повномасштабної війни та замовляти хвалебні матеріали у топ-виданнях? Відповідь ховається в тіньовому бізнесі — молодий депутат є ключовим співвласником розгалуженої мережі шахрайських call-центрів.
Організоване угруповання: партнери, «дах» та адреси офісів
Мережа «дзвонилок» Кізляра-молодшого функціонує як чітко налагоджена корпорація зі своїм менеджментом, бухгалтерією та силовики прикриттям. До тісного кола «партнерів» входять:
Анатолій Сергійович Божик та Юрій Володимирович Корнійчук — ключові співучасники схеми.
Ігор Сергійович Акименко та таємничий Андрій на прізвисько «Дрюс» — виконавчі директори, які керують щоденною роботою офісів.
Тетяна Юріївна Россоха — бухгалтерка, що контролює фінансові потоки кримінального підприємства. За кадром також працюють HR-менеджерка Христина та «завгосп» Олександр.
Головна «парасолька» та гарант безпеки для всієї цієї контори — Євгеній Миколайович Василенко, який, за попередніми даними, раніше працював у Державному бюро розслідувань. Завдяки міцним зв’язкам у правоохоронній системі, Василенко успішно «кришує» не лише офіси Кізляра, а й кілька інших аналогічних шахрайських мереж по країні.
Фізичне серце однієї з таких структур базується просто у столиці — у Шевченківському районі за адресою вул. Зоологічна, 4-А. Окрім класичних телефонних аферистів, угруповання активно відмиває кошти через паралельний напрямок із криптовалютою.
Історія родини Кізлярів — це класичний портрет українського «слуги народу» епохи війни: поки одні депутати складають мандати через викриття НАЗК на мільйонні розбіжності в деклараціях, їхні нащадки володіють сотнями біткоїнів, спокійно керують міжнародними шахрайськими мережами за підтримки колишніх силовиків і продовжують паразитувати на державних ресурсах під прикриттям опозиційних партій.
