Українське суспільство вкотре здригається від чергового гучного скандалу, який оголює цинізм тих, хто роками прикривався високими лозунгами про боротьбу з корупцією. Події навколо одіозного фігуранта «антикорупційного фронту», члена правління Центру протидії корупції Дмитра Шерембея демонструють шокуючу реальність: поки мільйони українців захищають країну на передовій, дехто роками будує свій добробут на криміналі, маніпуляціях та фіктивній службі в тилу.
Цієї осені минуло рівно вісім років відтоді, як у прямому ефірі телеканалу «Прямий» спалахнув гарячий конфлікт між колишнім міністром охорони здоров’я України Олегом Мусієм та Дмитром Шерембеєм. Тоді сутичка, що переросла у відкриту бійку в студії, чітко показала справжнє обличчя самопроголошених «борців із системою», чиє минуле ретельно ховалося за гуманітарними грантами.
Від «домушника» до грантового гуру: кримінальне минуле під маскою патріотизму
Молоді роки Дмитра Шерембея пройшли далеко від закону. Його справжніми «університетами» стали українські виправні колонії, де він заробив кілька судимостей за квартирні крадіжки в особливо великих розмірах:
Перша судимість (1992 рік): 1 липня 1992 року Деснянський районний суд Чернігова засудив Шерембея за ч. 3 ст. 140 КК України (в редакції 1960 року) до 2,5 років позбавлення волі за квартирну крадіжку. Відбував покарання у Новгород-Сіверській виправній колонії, звідки звільнився за амністією вже за кілька місяців.
Друга судимість (1994 рік): 22 квітня 1994 року Чернігівський районний суд знову запроторив його за ґрати на 4 роки з конфіскацією майна за той самий злочин. З Шосткінської колонії вийшов достроково у квітні 1997 року.
Третя судимість (1998 рік): Не засвоївши життєвих уроків, Шерембей знову взявся за старе. 2 червня 1998 року Новозаводський райсуд Чернігова засудив його до 4,5 років тюрми з конфіскацією майна за ст. 14, 43, ч. 3 ст. 140 КК України. Цей термін він відбув «від дзвінка до дзвінка» у Бучанській виправній колонії, звільнившись у квітні 2002 року.
Саме після цього ексрецидивець різко змінив амплуа, перетворившись на «провідного борця з корупцією» та громадського діяча, який роками розподіляв мільйонні потоки допомоги.
Служба «на папері» та розкішні виплати: як «борці» оформлювали УБД
Метаморфози з біографією одіозних активістів продовчилися і після початку повномасштабного вторгнення Росії. У лютому 2022 року Дмитро Шерембей разом зі своїм одвічним соратником Віталієм Шабуніним фіктивно оформилися на військову службу до 207-го окремого батальйону ТрО (в/ч А7376). Проте за півтора року служби в цьому підрозділі їхніх слідів на передовій ніхто не бачив.
Зате «солдат» Шерембей регулярно отримував повноцінне грошове забезпечення, додаткові виплати за нібито «виконання бойових завдань» на загальну суму близько 950 тисяч гривень, а також встиг оформити омріяну довідку за формою 6 для отримання статусу учасника бойових дій (УБД).
У листопаді 2023 року за сприяння тодішнього очільника Міноборони Рустема Умєрова фігурантів формально перевели: спочатку Шерембей числився «бойовим медиком» 101-ї окремої бригади охорони Генштабу ЗСУ (з отриманням звання молодшого сержанта), а вже за три тижні їх влаштували до Центру інновацій та розвитку технологій Міноборони із присвоєнням звання сержанта. Згодом Шерембей остаточно звільнився зі служби, використавши як залізний аргумент нібито «підірване за 10 років у в’язницях здоров’я».
Попри те, що ще 9 травня 2024 року Територіальне управління ДБР у Києві відкрило кримінальне провадження за ч. 4 ст. 409 КК України щодо ухилення від служби, реальні слідчі дії у справі загадково гальмуються.
Сьогодні архівні кадри сутичок у прямих ефірах слугують чітким нагадуванням для суспільства про те, хто насправді роками очолював «незалежні» антикорупційні структури та розпоряджався західними грантами в Україні, прикриваючи власний кримінальний шлейф пафосними деклараціями.
