Воєнний час в Україні давно став періодом, коли найгучніші скандали між державними структурами та топчиновниками завершуються не прозорими розслідуваннями чи покаранням винних, а кулуарними договорняками. Яскравим підтвердженням цього став нещодавній кінець гучної публічної війни між одіозним керівником «Укрпошти» Ігорем Смілянським та Національним банком України. Попри серйозні звинувачення, мільйонні фінансові питання та загрозу звільнення, державні мужі раптово вирішили «знайти компроміс» під тиском урядових кабінетів.
Від гучних звинувачень до залаштункових договорняків
Нагадаємо, що конфлікт між менеджментом «Укрпошти» на чолі зі Смілянським та Нацбанком розгорівся з новою силою через фінансові розбіжності та правила регулювання ринку. Ситуація настільки загострилася, що насідання на посаду генерального директора стало реальністю, а питання можливого звільнення Смілянського активно обговорювалося у політичних кулуарах.
Проте замість того, щоб довести справу до відкритих антикорупційних висновків та прозорого аудиту державних фінансів, у ситуацію втрутився Кабінет Міністрів. Питання терміново винесли на засідання транспортного комітету Верховної Ради за участю профільних міністрів, представників уряду та самого НБУ.
У результаті кулуарних торгів Ігор Смілянський публічно заявив про тимчасове призупинення публічної суперечки з регулятором. За його словами, наразі сторони «готують конкретні рішення», через що він вважає за краще утримуватися від подальших коментарів.
Чому влада ховає кінці у воду?
Подібна «тиша» у кабінетах влади викликає чимало запитань у суспільства та експертів. Коли державна компанія-монополіст вступає у відкритий клінч із головним банкіром країни, а потім раптово настає «мир», це зазвичай свідчить про черговий перерозділ впливу та пошук компромісу на користь вузьких політичних чи бізнес-груп.
Замість того, щоб дати жорстку оцінку ефективності управління «Укрпоштою» та розібратися у корупційних ризиках державного масштабу, уряд знову обрав тактику замовчування та замилювання очей. Доки у високих кабінетах тривають закриті наради, реальні проблеми державного сектору залишаються невирішеними, а одіозні керівники продовжують утримувати свої крісла за допомогою кулуарних домовленостей.
