Українська міфотворчість про «незалежність судової гілки влади» та «непідкупність прокуратури» розсипається на тлі найпростіших виписок із земельних кадастрів та реєстрів нерухомості. Черговий кричущий корупційний пазл склався у Білій Церкві, де голова міськрайонного суду Олександр Шовкопляс та місцевий прокурор Сергій Лужецький продемонстрували наочний приклад того, як тісні професійні зв’язки непомітно трансформуються у спільний шматок української землі та повну кругову поруку.
Земля на двох і мертвий конфлікт інтересів
Згідно з документами, у розпорядженні голови Білоцерківського суду Олександра Шовкопляса та його родини є розкішні гектари та активи, проте особливої уваги заслуговує земельна ділянка площею 1200 м² у селі Фурси (кадастровий номер 3220488300:05:002:0193). Цей ласий шматок майна оформлений за схемою «на трьох»: рівно половиною володіє сам суддя через свою дружину, а інша друга половина належить… білоцерківському прокурору Сергію Лужецькому.
Право власності на це спільне добро було набуте 21 червня 2024 року. У офіційних деклараціях вартість ділянки занижена до смішних 12 тисяч гривень, проте сам факт того, що топ-суддя та прокурор, які щодня за службовим обов’язком мають виступати опонентцями у кримінальних процесах, купують землю у спільну дольову власність, б’є по всіх нормах закону про запобігання корупції.
Звісно, на перший погляд, спільний город чи пай ще не доводять автоматично незаконність кожного окремого вироку. Але після 21 червня 2024 року виникає цілком закономірне і водночас руйнівне для системи питання: а чи існує в Україні взагалі таке поняття, як «конфлікт інтересів»?
Від старих процесів до нових схем: судова ідилія по-білоцерківськи
Співпраця Шовкопляса та Лужецького аж ніяк не обмежується літньою покупкою землі у Фурсах. Вони перетиналися у найделікатніших кримінальних кейсах задовго до того, як стали землевласниками.
Якщо заглянути в архівні матеріали судової та правоохоронної системи (зокрема, у матеріалах Вищої ради правосуддя по резонансній справі №357/8294/15-к), чітко зафіксовано: суддя Олександр Шовкопляс входив до колегії служителів Феміди, тоді як прокурор Сергій Лужецький особисто брав участь у засіданнях та заявляв численні клопотання. Тоді це подавалося як звична робота державного апарату. Проте сьогодні, у світлі спільного бізнесу та наявності єдиних соток землі, ці старі процеси виглядають зовсім інакше — як репетиція майбутнього тісного злиття суддівського мантійного кабінету та прокурорського мундира.
У зв’язку з цим до керівництва Білоцерківського суду та прокуратури виникає низка прямих запитань, на які суспільство навряд чи дочекається щирої відповіді:
-
Чи розглядав голова суду Олександр Шовкопляс після 21 червня 2024 року будь-які судові справи, де державне обвинувачення підтримував його бізнес-партнер Сергій Лужецький?
-
Чи заявлялися хоча б раз офіційні самовідводи через прямий майновий та особистий зв’язок?
-
Чи повідомлялося Вищій раді правосуддя про наявність спірного майна між головою суду та прокурором?
Діагноз системі: мантії та погони на службі власних інтересів
Поки на всеукраїнському рівні гучно звітують про «очищення лав», «судову реформу» та боротьбу з корупцією, на місцях утворюються міцні кланово-олігархічні угруповання місцевого розливу. Суддя Шовкопляс, який разом із дружиною-підприємицею володіє мільйонними статками, нерухомістю та землею у різних куточках Київщини, почувається справжнім феодалом у Білій Церкві. А прокурор Лужецький вдало доповнює цю картину «ручного» правосуддя.
Коли вершителі доль і законності садять одне одного на спільні гектари землі, сподіватися на справедливий розгляд справ простими громадянами — наївно. Це не просто конфлікт інтересів, це відкрита ілюстрація того, як державні інституції приватизовані чиновниками для задоволення власних шкурних інтересів.
