Зіц-предсіденіальні ігри та «смотрящі» НБУ: як державний «Сенс Банк» перетворили на ручну годівницю для гемблінгу та зачистили невигодну Наглядову раду

Державний сектор банків України знову опинився в епіцентрі гучного корупційного скандалу, який оголює всю кухню ручного управління державними активами. Колишній голова Наглядової ради державного «Сенс Банку» (колишнього російського «Альфа-Банку») Шевкі Аджунер на засіданні Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради 10 вересня зробив сенсаційну заяву про безпрецедентний кадровий тиск з боку керівництва Національного банку України. Оприлюднені факти повністю руйнують міф про незалежність корпоративного управління в націоналізованих банках і демонструють класичну схему розпилу грошей через «смотрящих».

Від націоналізації до появи «смотрящого» від регулятора
Історія державного контролю над «Сенс Банком» розпочалася в липні 2023 року, коли держава забрала його у підсанкційних російських олігархів. Тоді ж було сформовано першу Наглядову раду на чолі з досвідченим міжнародним управлінцем Шевкі Аджунером. Проте проблеми у співпраці з новою владою почалися миттєво.

Рада спочатку категорично відмовлялася погоджувати призначення Олексія Ступака (фігуранта скандальної справи «Форрест Гамп») на посаду головного виконавчого директора (СЕО). Проте Ступак знайшов короткий шлях до високих кабінетів на Банковій, підключивши зв’язки в Офісі Президента, після чого його кандидатуру все ж продавлили. Системні конфлікти всередині банку змусили Аджунера звернутися за допомогою до Голови Національного банку України Андрія Пишного. У відповідь очільник НБУ порадив призначити людину, яка нібито мала «допомогти налагодити комунікацію».

Під час допиту в парламентській ТСК Аджунер розкрив деталі цих домовленостей:

«Пан Пишний сказав мені, що спробує знайти когось, хто міг би закрити потребу банку. За день-два відбулася зустріч, на якій мені особисто представили пана Веселого… Мені пояснили, що панові Веселому можна довіряти як комунікатору банку зі стейкхолдерами, ще до того, як банк розпочав процедуру співбесід».

З появою у фінустанові Василя Веселого комунікаційні проблеми зникли чарівним чином, проте з’явилися величезні питання до фінансової політики. Наглядова рада почала ставити незручні запитання щодо навмисне занижених комісійних тарифів на обслуговування грального бізнесу (гемблінгу), який щедро наповнював кишені «вибіркових» бенефіціарів замість державного бюджету.

Зачистка неугодних та «сліпі зони» для гемблінгу
Довго терпіти непокірних міжнародних експертів влада не стала. Невдовзі всіх членів тодішньої Наглядової ради просто усунули від участі в конкурсі на формування нового складу. Одразу після того, як незалежний контроль було ліквідовано, а банк залишився у правовому вакуумі без повноцінного нагляду, через фінустанову пройшла низка вкрай сумнівних транзакцій, тісно пов’язаних із гральною індустрією.

Сам Голова НБУ Андрій Пишний намагається відхреститися від цих звинувачень, заявляючи:

«Категорично заперечую надання будь-яких рекомендацій з кадрових питань Наглядовій раді Сенс Банку. Я не рекомендував призначати Веселого радником, не презентував його, не давав вказівок і не здійснював тиску».

Проте голова ТСК Ярослав Железняк публічно назвав свідчення Аджунера «першим задокументованим випадком надання неправдивих показів» у роботі комісії, адже попередні відповіді Пишного щодо обставин знайомства з Веселим кардинально відрізнялися від реальних фактів.

Схема виглядає класично і бездоганно цинічно: державна націоналізація → тиск на незалежну раду → призначення зручного СЕО → введення «смотрящого-комунікатора» від регулятора → усунення контролю → занижені комісії для гемблінгу → зачистка Наглядової ради → проведення транзакцій без жодного нагляду.

Оприлюднені на комісії документи та свідчення створюють загрозу для політичного майбутнього Андрія Пишного, адже після такого рівня скандалу та задокументованих розбіжностей у свідченнях він ризикує стати наступним високопосадовцем, якого «попросять на вихід» із державного сектору.