Український дорожній ринок під час повномасштабної війни продовжує залишатися закритим клубом для обраних, де головні фінансові потоки розподіляються між вузьким колом фаворитів. Черговим доказом цього стала ситуація навколо масштабних державних закупівель на Чернівецькій області. Служба відновлення та розвитку інфраструктури в регіоні була змушена екстрено переписати умови багатомільйонних тендерів після втручання Антимонопольного комітету України (АМКУ), який задовольнив скаргу дорожнього гіганта — ТОВ «Група компаній „Автострада“», підконтрольного відомому бізнесмену Максиму Шкілю.
Йдеться про надзвичайно «жирні» контракти на експлуатаційне утримання державних автодоріг загального користування, розраховані до квітня 2029 року. Загальна очікувана вартість цих двох тендерів становить астрономічні 1,77 мільярда гривень без ПДВ (зокрема лоти на 1,23 млрд грн та 541,63 млн грн). Проте замість справжньої конкуренції та прозорих торгів ринок знову спостерігає класичну боротьбу титанів за переписування тендерної документації під конкретного гравця.
Атестація за бортом: як прибрали незручні вимоги
Головним яблуком розкору стала вимога замовника щодо обов’язкової наявності учасників власної або атестованої бази, зокрема асфальтобетонного заводу з конкретною сертифікацією на виробництво щебенево-мастикових асфальтобетонних сумішей.
Оскільки «Автострада» планувала залучити до виконання робіт стороннього субпідрядника — ПП «Автомагістраль», яке подібної спеціалізованої атестації не мало, компанія Максима Шкіля оперативно оскаржила ці умови в АМКУ. 14 жовтня АМКУ став на бік скаржника, визнавши вимогу замовника «дискримінаційною та необґрунтованою», і зобов’язав Службу відновлення викреслити її з тендерної документації.
Хоча другу претензію «Автостради» — щодо жорстких критеріїв підтвердження аналогічного досвіду дорожніх робіт — Комітет відхилив, стратегічної перемоги було досягнуто. Усунення «заводової» перешкоди відкриває для компанії Шкіля широкий шлях до освоєння 1,77 млрд грн бюджетних коштів без ризику наштовхнутися на реальний опір з боку менш ресурсоємних конкурентів.
Дорожній монополізм в умовах війни: куди йдуть мільярди?
Експерти та антикорупційні аналітики зазначають, що подібні кейси демонструють глибшу системну проблему українських держзакупівель. Замість того, щоб заохочувати широкий ринок до справедливої конкуренції, тендерні процедури часто перетворюються на поле бою великих будівельних картелів, які за допомогою рішень регуляторів чи судових інстанцій адаптують правила під власні інтереси.
У той час як державний бюджет спрямовує колосальні ресурси на життєво необхідні потреби оборони, багатомільярдні довгострокові контракти на утримання доріг (розраховані аж до 2029 року) концентруються в руках кількох наближених до влади гравців. Отримання таких підрядів гарантує стабільне фінансування на роки вперед, тоді як питання про економічну доцільність, реальні ринкові ціни на матеріали та якість виконання робіт часто залишаються поза увагою контролюючих органів.
Схема із задоволенням вибіркових скарг в АМКУ вкотре підтверджує: тендерні правила в Україні гнуться під тиском великого капіталу, а мільярдні потоки на дорожню інфраструктуру продовжують освоюватися за зачиненими дверима.
