Усі знають прислів’я «Чому бідний – бо дурний, чому дурний – бо бідний». Саме його я згадую кожен раз, коли чую про бажання чергового державного підприємства-монополіста підвищити тарифи. Перефразую для кращого розуміння проблеми: «Чому тарифи високі – бо менеджмент неефективний, чому менеджмент неефективний – бо тарифи високі». На жаль, монополії в Україні стали некерованими структурами. Вони постійно підвищують тарифи, але не зрозуміло на яких підставах, не проводять незалежний аудит, тому ми можемо лише здогадуватися, чи управляються вони ефективно, чи ні.
Причиною згадати ці прописні істини стали новини про підвищення у 2025 році тарифів низки державних монополій – Укренерго на 26% (з 529 до 665 грн/МВт∙год за передачу електроенергії), Оператор ГТС на 305% за транспортування газу (зі 124 до 503 грн/тис м³) та Укрзалізниця – 37% на вантажні перевезення.
Зростання тарифів на енергію, газ та логістику – це автоматичне зростання цін на всі товари та послуги. Буквально – все стане дорожчим. Інфляція прискориться та швидше позбавить людей накопичень (в кого вони ще залишились). Споживча інфляція цього року у 8,4% стане просто неосяжною мрією у наступному році.
За будь-яким підвищенням тарифів слідує надшвидке зростання витрат. Все те, що монополії беруть у споживачів, дуже швидко освоюється на витратах. А як у Україні проводяться тендери та списуються витрати знають всі. Тому вірогідно підвищення тарифів потрібно для збагачення менеджменту монополій та його кураторів.
На мою думку, монополії не мають бути неконтрольованими структурами, які живуть самі по собі та фактично роблять все, що хочуть. Роботу менеджменту компаній мають оцінювати за певними критеріями. Це дозволить державі визначити, хто відробляє свої кошти, а хто паразитує на хаосі в державному управлінні.
Щобільше, головне завдання державним монополіям не заробляти гроші, а підтримувати життєдіяльність сфер економіки. Вони мають працювати з мінімальною рентабельністю. Наприклад, «Укренерго» в умовах постійних обстрілів об’єктів енергетичної інфраструктури має в першу чергу концентруватися на забезпеченні роботи енергосистеми, а не бути мегаприбутковою компанією. Так само й «Укрзалізниця», яка має забезпечувати безперебійний рух поїздів. А заробіток коштів, які більшою мірою йдуть на зарплати наглядової ради та керівництва, – завдання не пріоритетне. Саме за такими критеріями треба оцінювати роботу менеджменту державних монополістів.
Важливо, що мова йде не про прибуток, а про надприбуток. Прибутковість монополії має забезпечувати їхню функціональність, особливо державну, з мінімальною рентабельністю, яка дає змогу забезпечувати функціональність системи, забезпечувати оновлення основних фондів тощо. А надприбутковість державних монополістів призведе до катастрофічних наслідків: до зростання інфляції та викачування ресурсів із реального сектору економіки. І по суті це є загрозою економічній національній безпеці держави.
Ви чули про ефективні управлінські рішення, наприклад, в Укренерго, Оператор ГТС, Укрзалізниці? Я постійно бачу лише скандали, які пов’язані з цими компаніями: корупція, дивні закупівлі та нездатність вчасно побудувати захисні споруди на підстанціях, щоб хоч якось захистити їх від російських ударів. Достатньо згадати приклад тих легендарних бетонних укріплень на Трипільській ТЕС під Києвом, на які виділили декілька мільярдів гривень. Коли прилетіла ракета, то виявилося, що укриття мали захистити не від ракет, а від «шахедів». Ось таке ефективне управлінське рішення.
Провідні економісти також постійно наголошують на тому, що цю проблему необхідно вирішувати. Економічний експерт Олексій Кущ вважає, що нашій країні потрібна демонополізація економіки, а для цього також необхідна ефективна і сильна держава, інакше отримаємо модель «ліберального монополізму», в якій лише монополії матимуть необмежену владу та свободу, гноблячи малий бізнес чатіше за будь-яку державу. Потрібно розвивати приватну ініціативу, роль держави – у створенні стимулів, а не в «вигадуванні бізнесів».
Погоджуюсь з цими словами експерта. Державні монополії потрібно тримати під контролем, а не робити вигляд, що вони мають поводитися як ринкові структури. Вони тому і називаються державними, що не можуть себе поводити як самостійні ринкові структури, адже вони контролюють монопольну ренту. Саме тому для державних монополій потрібен аудит, зокрема від Рахункової палати, постійний контроль собівартості послуг, обґрунтованість їх витрат, контроль з боку Уряду. Філософія держмонополій має полягати в тому, що вони не є суб’єктами ринку, а вони структури, які забезпечують діяльність ринку.
